"Graf Goetzen" SMS "Goetzen"

"Граф Гетцен" - єдине нинішнє судно у флоті останнього німецького кайзера Вільгельма II.

Його історія почалася в 1912 році, коли "Східноафриканська залізнична компанія" ("Ostafrikanische Eisenbahn-Gesellschaft") підписала контракт з машинобудівною та суднобудівною верф'ю Джозефа Мейєра (Maschinenfabrik und Schiffswerft Joseph Meyer) в Папенбурзі на будівництво трьох невеликих пасажирських пароплавів, призначених для навігації по африканському озеру Танганьїка з базою в порту Кігома. У лютому наступного року верф на річці Емс почала будівництво першої з заводським номером 300, яка згодом отримала назву "Граф Гетцен" (граф Гетцен), на честь першого губернатора східноафриканських колоній графа фон Гетцена.
Судно мало однопалубний сталевий корпус з центральною надбудовою, яка відповідала вимогам німецького Lloyd, клас 100 A IV. Потужність становила 793 тонни, загальною водотоннажністю 1200 тонн. Довжина - 67 м, ширина - 10 м, опадів при 480 т вантажу, 60 т вугілля, а також 10 т води - 2, 30 м. Висота кромки до палуби - 3, 40 м. Механізми виготовила сама фабрика Meyer.
Пароплав отримав дві трициліндрові вертикальні парові машини з потрійним розширенням сумарної індикаторної потужності в 500., які обертали два гвинти і дозволяли йому досягати швидкості ходу в тиху погоду 9 вузлів. Два циліндричні котли із загальною поверхнею нагріву 158 к виробляли при 12-хвилинному тиску пар м, вугілля та деревина, але також здатні використовувати нафту.

опоміжні об'єкти включали холодильну установку, що виробляла 3 кг льоду на годину, і м'ясний холодильник об'ємом 4 ку м з температурою + 2°C, електроосвітлювальну установку та вентиляційну установку. Крім того, судно було обладнане 2 сталевими щоглами зі сталевими вантажними стрілами по 2, 10 т, 2 паровими вантажними лебідками, паровим помічником, рятувальними шлюпками, а також чавунним і капітанським моторним човном. Будівництво обійшлося "Східноафриканській залізничній компанії" в 750, 000 рейхсмарок.

У середній частині корабля, в надбудові, знаходилися пасажирські салони - 6 одномісних для пасажирів першого класу і 5 двомісних для пасажирів другого класу, розділених деревиною дуба. З цього матеріалу також виготовляли меблі.

Там, у середній частині, були кімнати для білого персоналу. Капітанська каюта і штурмова батарея розташовувалися у верхній частині надбудови. Для негрів призначалися житлові відсіки на носі і на животі (всього 60 осіб). Їдальня та курильні були спільними для пасажирів першого та другого класу. Бортові зручності доповнювалися окремими санітарними приміщеннями для мандрівників, а також біло-кольоровою командою.